Класична схема звільнення працівника з власної ініціативи передбачає подання ним заяви про це роботодавцю, який акцептує прохання наказом (розпорядженням) про звільнення⁽¹⁾. Утім, на практиці трапляються випадки, коли це неможливо з тих чи інших причин. Це призводить до «підвішеного» стану працівника, який не може закрити усі питання з попереднім роботодавцем та повноцінно влаштуватися на нову роботу, а отже, — порушується його конституційне право на працю. Відповідно, постає питання про можливість припинення трудового договору іншим, ніж передбачено у КЗпП, способом. Про це й поговоримо.

Коли доцільно просити суд про звільнення

Необхідність у цьому виникає за фактичної відсутності роботодавця (власника або уповноваженої ним особи) чи його свідомого ухилення від оформлення факту припинення трудових відносин. Скажімо, у разі відсутності фізособи-підприємця чи ігнорування ним намірів працівника звільнитися. Це потягне за собою відсутність наказу про звільнення та остаточного розрахунку зі звільнюваним. Аналогічне може статися, якщо роботодавець — підприємство або інша юрособа — фактично припинив свою діяльність чи керівник банально не приймає заяву про звільнення та/або не видає відповідний наказ. Зрештою, в такій патовій ситуації може опинитися і сам директор підприємства — у разі ігнорування учасниками (засновниками) юрособи його заяви про звільнення за власним бажанням чи за згодою сторін⁽²⁾.