…і в Африці бухгалтер

Коли ми, звільняючись з обіймів вітчизни, прямуємо в омріяну відпустку, то відразу стаємо туристами. При цьому стать, вік і кількість грошей у гаманці значення не мають: пристрасть до подорожей має дивовижну об’єднуючу силу.

Гадаю, що, занурюючись із аквалангом у Карибське море, сходячи на Фудзіяму або витанцьовуючи на Бразильському карнавалі, багато хто забуває і про роботу, і про домашні турботи, і взагалі чи одружені вони. Я також вельми пристрастна натура, але, помітила, що перетворення на туриста не може «випхати» з мене бухгалтера. Тому навіть у подорожах ніяк не виходить вимкнути бухгалтерський погляд на навколишню дійсність. Як це відбувається? Приміром, ось так.

Уявіть собі, що здійснилася одна з ваших мрій, і ви потрапили на борт круїзного океанського лайнера — плавучого п’ятизіркового готелю розміром із багатоповерховий будинок. Перший день піде на його обстеження. Ви навіть не здогадуєтеся, що окрім палуб і кают тут стільки всього: десяток басейнів, зали для фітнесу, масажні кабінети, в яких вправні філіппінські масажисти зроблять з вашого стомленого тіла цілком бадьорого представника круїзної спільноти… А ще торговельний центр з численними бутіками, де є все: від носовичків до перлів Mikimoto, які можна сміливо приміряти, навіть якщо грошей вистачає лише на застібку від кольє. Адже усі пасажири на лайнері рівні, це вам не Титанік.

Далі ви натрапляєте на картинну галерею і театрально-концертний зал, в якому щовечора щось відбувається, а на кожному кроці — тематичні бари, ресторани та інші приємні для відвідин місця. Загалом, блукаєте ви посеред усіх цих кіношних пишнот, і лише одна думка крутиться в голові: «Цікаво, а як у них тут проходить інвентаризація»?

Здоровий глузд все-таки бере верх і нашіптує прямо на вухо: «Та розслабся вже! Йди, приміряй парочку діадем, потанцюй ось із тим новозеландським джентльменом 80+, який ще на трапі пускав тобі бісиків, або натріскайся тигрових креветок. Ти ж їх так полюбляєш!» Усі три ідеї непогані, але тут стюард подає корабельну багатотиражку — на лайнері є своя газета(!). У ній повідомляється про те, що капітан корабля запрошує шановне панство завітати на вечірку, де буде особисто він і шампанське на додаток.
І точно: є і капітан такої зовнішності, що усі присутні панянки бажають із ним одружитися, і шампанське ллється рікою. Але тут з невідомих глибин виринає бухгалтер, якого мучить запитання: чи має податкові наслідки для круїзної компанії безоплатна роздача ТМЦ?

Або, припустімо, занесло вас до США. Туристичних об’єктів тут вистачить на кілька життів, і ви перебуваєте у стані постійного захвату від гір, каньйонів, океанського узбережжя. При цьому три рази на день (відразу після їжі) із вдячністю згадуєте... рідний український Мінфін. Гадаєте, автор трохи перегрівся в пустелі Мохаве? Зовсім ні. Подорожуючи Америкою, розумієш, ЩО було б із бухгалтерами наших ресторанів, якби Мінфін своїм Положенням про форму та зміст розрахункових документів (від 21.01.2016 р. № 13) дозволив споживачам втручатися у формування касових чеків РРО. Загалом, далі йтиметься про чайові, без яких сфера обслуговування США неможлива. Ось як у них це працює.

Ви зайшли до ресторану, зробили замовлення, поїли, і офіціант приносить вам попередній чек РРО, в якому підсумкова сума замовлення чітко відповідає позиціям меню. Наприклад, вийшло 34,25 $. Вам слід додати до чека свою платіжну картку (готівкою в американських ресторанах ніхто не платить) і віддати офіціанту. Той проведе картку через термінал, і роздрукує на РРО ще один — остаточний чек (у двох примірниках), який знову принесе вам. У цьому чеку ви виявите три нові реквізити: 15%, 20%, 25%. Це «ставки» чайових, і ви маєте не лише обрати одну з трьох, але й самостійно обчислити їх суму. Потім вручну проставити її до відповідного рядка чека та вивести остаточний підсумок до сплати.

Отже, ви попоїли на 34,25 $, обрали мінімальну «ставку» чайових, а на підрахунки особливо часу немає — сурми кличуть до подальших пригод. Але завдання ускладнюється тим, що чек зіпсувати не можна, а ви трохи напідпитку і не можете не лише порахувати 15% від 34,25 $, але й знайти на своєму смартфоні калькулятор. Тож у пригоді стануть серветки або перші-ліпші папірці, знайдені в сумці, на яких ви намагаєтеся у стовпчик зробити розрахунок. Нарешті він зроблений, ви заповнюєте остаточний чек, підписуєте його та йдете з ресторану задоволеною і абсолютно тверезою людиною. А остаточну розрахункову операцію проводять без вас. Туристів зі слабкими нервами це так стомлює, що наступного разу вони волітимуть відвідати країну, в ресторанах якої чайових не беруть. Наприклад, Південну Корею. І ось ви тут, точніше, там — в Країні Вранішньої Свіжості, як її називають особливо романтичні місцеві громадяни. Звісно, вам одразу треба попоїсти!

У корейських ресторанах зазвичай замовляють одну страву, але до неї додається 5—6 закусок, які подаються безкоштовно. Звичайно, бухгалтер усередині вас відразу ж починає підозрювати, що усі ці закуски насправді включено до вартості основного блюда, і замість того аби просто насолоджуватися стравою, ви роздумуєте, в чому підступ. Через кілька днів, не виявивши жодної розумної версії, ви просто звикаєте до корейської форми обслуговування і вже цим не переймаєтесь, поки не дізнаєтеся, що будь-яку із закусок можна поповнити скільки завгодно раз і, дійсно, абсолютно безкоштовно. Тобто, подаючи закуски в маленьких тарілочках, вам їх пропонують, по суті, продегустувати. Але якщо вам сподобалося кімчі з огірка, морські водорості з кунжутом, соєві галушки або мільйон інших корейських закусок, які неможливо описати словами, ви у будь-який час можете підійти із порожньою тарілкою до спеціальних ємностей, де усього цього гори, і покласти стільки добавки, скільки вам хочеться. При цьому хазяїн ресторану буде вам лише посміхатися, радіючи, що догодив, і жодної вони «зверху» не візьме. І все було б чудово, якби ваш бухгалтер, який сидить вже у печінках, перестав множити добавку на жадність і вираховувати додаткові витрати на збут. А іноді він зазіхає на святе — на шопінг!

Є таке казкове місце на землі — Гавайські острови. Якщо вам пощастило сюди дістатися, то найімовірніше кожну хвилину захочеться провести з користю і задоволенням, у тому числі в якійсь крамничці із суто гавайським асортиментом. Але Гаваї — це один зі штатів США, і навіть тут, посеред Тихого океану, на вас чекає американська податкова система, яка може завдати чимало переживань українському туристу, який вивчив вітчизняний Закон про захист прав споживачів і сподівається, що споживачі всього світу рівні у своїх правах. Воно наче й так, але…

Отже, ви на Гаваях і хочете щось собі придбати. Нарешті, це щось обрано, вам воно подобається, як і його ціна, припустімо, 12 $. Підходите до каси, простягаєте усміхненій касирці картку, вона проводить транзакцію і просить поставити підпис. Ви дивитеся на екран і бачите, що там майже 14 $. Не те щоб ви скупердяйка, але ваш бухгалтер вже прокинувся і ставить слушне запитання: з якого дива потрібно платити ще майже два долари? Касирка відповідає: так це ж податок!

Просто податком в Сполучених Штатах поважно називають податок з продажів — класичний непрямий податок, що нагадує ПДВ. І цей податок не завжди вказують у цінниках, отже, точну вартість обраного товару ви можете дізнатися лише на касі. Можливо, місцеві жителі настільки добре рахують, що вже при виборі товару додають до нього суму податку. Але вимагати такої еквілібристики від мізків іноземних туристів — щонайменше, негуманно. А надто від українських, які звикли до свого права отримувати інформацію про ціну товару не на касі, а в торговельному залі. Взагалі, з податком із продажів у США діється справжня чехарда. Цей податок не федеральний, а місцевий — в кожному штаті він справляється за різною ставкою. А в особливих регіонах країни його взагалі може не бути. Наприклад, у резервації індіанців навахо податку з продажів немає. Замість нього вони встановили свій індіанський податок, який безсоромно справляють з кожного «чиха» блідолицих, вочевидь як помсту за колонізацію.

Правду кажучи, ситуація з американським аналогом ПДВ, з професійної точки зору, мене навіть надихнула, тільки-но я уявила, що в Україні в кожній області своя, містечкова, ставка ПДВ. Вважаю, наша професійна спільнота має дякувати долі, що Верховна Рада до такого не додумалася.

А якщо серйозно, то якщо ви стали бухгалтером, то де б ви не були, ви ним і залишитеся. Отже, змиріться та отримуйте задоволення — від життя і від професії.

Зі святом, дорогі колеги!