ПДВ: Розміщення та розповсюдження рекламних матеріалів

Під час проведення рекламних заходів у місці продажу товарів (магазині) встановлюються засоби реклами: упаковки-муляжі, пластикові/картонні дисплеї, шелфтокери. Крім того, тут серед споживачів розповсюджуються рекламні листівки, буклети тощо. Чи потрібно під час розпо­всюдження цих листівок і буклетів нараховувати ПДВ? Чи є ризик нарахування податкових зобов’язань у разі розміщення в місці торговлі засобів реклами?

На думку автора, підстав для нарахування ПДВ тут немає. Однак ризик того, що податківці наполягатимуть на визнанні податкових зобов’язань, є.

Ще у докодексні часи податківці виробили такий підхід: розповсюдження рекламних носіїв інформації, які не мають споживчої цінності (прайс-листи, брошури, листівки, рекламні буклети тощо), для цілей ПДВ постачанням товарів не вважається. Водночас їх роздача пов’язана з господарською діяльністю. Тому у підприємства-розповсюджувача власних рекламних матеріалів немає підстав для нарахування ПДВ (див., наприклад, лист ДПАУ від 13.06.2006 р. № 6421/6/16-1515-26, який, до речі, досі не відкликано). Такий підхід сприймався платниками податків на ура.

Контролери та платники податків досить довго дотримувалися вказаної позиції, проте наприкінці 2017 року податкове відомство змінило свою думку: контролери раптом вирішили, що роздача рекламних носіїв є об’єктом оподаткування ПДВ (див. ІПК ДФС від 03.11.2017 р. № 2510/6/99-99-15-03-02-15/ІПК). Утім, нові рекомендації не витримали перевірки часом: вже через півроку в ІПК ДФС від 21.05.2018 р. № 2244/6/99-99-15-03-02-15/ІПК податківці фак­тично відмовилися від новаторства і заявили: «Якщо вартість придбаних рекламних матеріалів інформаційного характеру, розповсюдження яких здійснюється безкоштовно у рамках проведення маркетингових заходів, не включається до складу вартості оподатковуваних операцій з постачання інших товарів/послуг та не компенсується їх споживачами, то таке безкоштовне розповсюдження розглядається як окрема операція з безоплатного постачання». Як бачимо, у разі безкоштовного розповсюдження рекламних матеріалів вони наполягають на податкових зобов’язаннях з ПДВ тільки якщо одержувачі матеріалів їхню вартість взагалі не компенсують. А оскільки доходи від продажу товарів у загальному випадку покривають і витрати на збут, то про безоплатне постачання носіїв реклами таких товарів не йдеться.

Водночас строгий підхід податківців знайшов підтримку і в судах. Зокрема, Львівський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 30.03.2016 р. у справі № 813/165/16(1) підтримав контролерів та зазначив: рекламний характер матеріалів не позбавляє їх статусу товарів у розумінні ПКУ, а їх розповсюдження розцінив як безоплатне постачання. Втім, історія знає і позитивні для платників податків рішення: наприклад, ВАСУ в ухвалі від 11.02.2014 р. у справі № 2а-27/10/2070(2) зазначив, що рекламний засіб не належить до категорії товарів, а його розповсюдження не спричиняє нарахування ПДВ.

Тепер з приводу розміщення в магазині згаданих у запитанні засобів реклами: муляжів, пластикових/картонних дисплеїв, шелфтокерів. Найкраще, якщо вони розміщуються в магазині самим торговельним підприємством у межах надання послуг за договором мерчандайзингу. У такому разі за умовами договору торговельне підприємство не повинне отримувати безоплатно у власність ці рекламні засоби. Воно лише розміщує або надає можливість розмістити їх у місцях продажу третій особі. Тобто знов-таки власник рекламних засобів не передає їх безоплатно торговельному підприємству, а отже, не здійснює операцію, яку податківці могли б спробувати витлумачити як постачання товару.


(1)http://reyestr.court.gov.ua/Review/56788303.

(2)http://reyestr.court.gov.ua/Review/37483098.