Обов’язковий продаж іноземної валюти

Обов’язковий продаж інвалютних надходжень був і залишається одним із заходів регулювання обсягу грошової маси. Принаймні, у п.7 ч.1 ст.25 Закону № 679(1) зазначено, що таке регулювання здійснюється, зокрема, через запровадження на строк до шести місяців вимоги щодо обов’язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті. Нагадаємо, що вимогу стосовно обов’язкового продажу через уповноважені банки на МВРУ 50% надходжень в інвалюті на користь резидентів було започатковано Декретом № 16-93(2). І протягом усього часу до 07.02.2019 р. — дати набрання чинності Законом № 2473(3) — обсяги обов’язкового продажу або змінювалися (навіть до 100%), або взагалі скасовувалися.

Останнім нормативом НБУ, який діяв з 14.12.2018 р. до дня введення в дію Закону № 2473, була Постанова № 138(4). Але обов’язковому продажу підлягали не лише надходження, зазначені у цій постанові. Обов’язкового продажу вимагали також інші нормативно-правові акти НБУ. Тож порівняймо, що було раніше та є зараз, і чи дійсно можна говорити про валютну лібералізацію у питанні обов’язкового продажу іноземної валюти.

Що не заборонено, то дозволено

В оновленій ст.5 Закону № 959(5) зазначено, що всі суб’єкти ЗЕД незалежно від форми власності та інших ознак мають рівне право здійснювати, зокрема, будь-які валютні операції та розрахунки в інвалюті з іноземними суб’єктами господарської діяльності, які прямо не заборонено чи не обмежено законодавством, у тому числі заходами захисту, запровадженими НБУ відповідно до Закону № 2473. А у ст.44 ГКУ зазначено, що суб’єкт підприємництва використовує належну йому частку валютної виручки на свій розсуд. Наприклад, у експортера ця частка залишається від інвалютних надходжень від нерезидентів (покупців, замовників) після обов’язкового продажу певної їх частини. У таблиці 1 (див. далі) узагальнено вимоги щодо обов’язкового продажу, які діяли до введення в дію Закону № 2473 та діють і наразі.

Але спершу дамо кілька пояснень щодо визначення операцій купівлі, продажу та обміну інвалюти.

Отже, у Положенні № 281(6), що втратило чинність з 07.02.2019 р. містилися, зокрема, такі терміни:

• купівля інвалюти — це операція з купівлі інвалюти за гривні;

• обмін (конвертація) інвалюти — це операція з купівлі (продажу) однієї інвалюти за іншу інвалюту;

• продаж інвалюти — це операція з продажу інвалюти за гривні.

Аналогічні поняття (з доповненням щодо купівлі, обміну та продажу банківських металів та без згадки про конвертацію(7)) містить і п.1 р.І Положення № 1(8), яке набрало чинності з 07.02.2019 р. Тобто операції з обміну інвалюти залишаються чинними, але є певні зміні в цій процедурі, зокрема, у разі обов’язкового продажу інвалюти.

Обмін іноземної валюти

До 07.02.2019 р. відповідно до п.15 р.І Положення № 281 банки мали право здійснювати операції з обміну інвалюти, у тому числі без наявності зобов’язань в інвалюті, що придбавається в результаті такого обміну, за дорученням і за кошти клієнтів-резидентів (суб’єктів господарювання) на підставі договору банківського рахунку, який передбачає надання клієнту комісійних послуг. А згідно з п.17 р.І Положення № 281 банки в разі наявності в їх клієнтів зобов’язань за ЗЕД-договорами в інвалюті мали право за згодою клієнта і за його кошти купувати іншу інвалюту, яку надалі використовували для обміну на МВРУ та/або на міжнародному валютному ринку на потрібну клієнту інвалюту.

Обміняну за дорученням клієнтів інвалюту банк був зобов’язаний зараховувати на поточні рахунки клієнтів, за винятком обміну інвалюти для покриття акредитива (п.2 р.ІІІ Положення № 281).

З 07.02.2019 р. банки також за дорученням та за кошти клієнтів можуть здійснювати операції з обміну інвалюти без наявності зобов’язань в інвалюті, що придбавається в результаті такого обміну, на підставі договору між банком та клієнтом, який передбачає надання клієнту комісійних послуг. Отже, ця норма залишилася незмінною. Але згідно з п.43 р.IV Положення № 5 банк зобов’язаний зараховувати обміняну за дорученням клієнтів інвалюту на поточні рахунки клієнтів, за винятком обміну інвалюти:

• для покриття акредитива;

• за кореспондентськими рахунками банків-нерезидентів;

• для виконання резидентом зобов’язань перед нерезидентом за ЗЕД-договором, якщо обмін інвалюти здійснено на міжнародному валютному ринку.

Як бачимо, обсяг винятків суттєво збільшився. Але справжня лібералізація щодо обміняної інвалюти, на нашу думку, полягає в такому.

До 07.02.2019 р. клієнт-резидент був зобов’язаний використати інвалюту, зокрема, обміняну згідно з п.17 р.I Положення № 281, у ті самі строки, що й куплену інвалюту, тобто протягом 10 робочих днів після дня її зарахування на поточний рахунок резидента. При порушенні цих строків вищезазначена обміняна, але невикористана інвалюта підлягала обов’язковому продажу (див. таблицю).

З 07.02.2019 р. обміняна, але невикористана інвалюта обов’язковому продажу не підлягає. Принаймні, вимога щодо такого продажу обміняної валюти відсутня у пп.1 п.47 р. IV Положення № 5(9).

Обов’язковий продаж інвалюти із закордонних рахунків

До 07.02.2019 р. резиденти згідно з Положенням № 485(10) мали право відкривати за кордоном рахунки в іноземних банках (наприклад, підприємства для своїх відокремлених підрозділів у тій чи іншій державі). У цьому випадку резидентам потрібно було отримувати індивідуальні ліцензії на розміщення валютних цінностей за межами України у порядку, встановленому Положенням № 485. Ці індивідуальні ліцензії дозволяли зараховувати валютні цінності на такі рахунки і здійснювати з ними операції, зазначені у таких ліцензіях. І більшість таких надходжень підлягала обов’язковому продажу в порядку, встановленому гл.5 Положення № 485(11).

З 07.02.2019 р. стаття 2 Закону № 2473 гарантує свободу здійснення валютних операцій, що передбачає, зокрема, право фізичних та юридичних осіб — резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов’язання, пов’язані з цими угодами, у національній валюті чи в інвалюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн. Підсилює цей принцип ч.3 ст.4 Закону № 2473, за якою резиденти з урахуванням обмежень, визначених цим та іншими законами України, мають право відкривати рахунки в іноземних фінансових установах та здійснювати через них валютні операції, до того ж без отримання на це дозволу з боку НБУ у вигляді індивідуальної ліцензії чи будь-якого іншого документа.

Крім того, у розд.III Положення № 5 на відміну від Постанови № 138 та Положення № 485 немає вимоги щодо обов’язкового продажу інвалюти із закордонних рахунків резидентів. Тож виходить, що резиденти мають право розпоряджатися повною сумою такої інвалюти, безумовно, згідно з правилами, встановленими у державі розташування закордонних рахунків, та умовами договору банківського обслуговування цих рахунків.

Обов’язковий продаж інвалюти, отриманої в Україні

Стаття 4 Закону № 2473 надає рівні права та гарантії резидентам та нерезидентам, тож нерезиденти — юридичні особи з урахуванням певних обмежень мають право відкривати рахунки в українських фінансових установах та здійснювати через них валютні операції. Додамо, що право нерезидентів-юросіб на відкриття поточних рахунків в Україні було зафіксовано ще в 2018 році — у п.6.1 ст.6 Закону № 2346(12). Утім, воно так й залишилося на папері. І лише з введенням в дію Закону № 2473 це право стало реальністю. У листі від 07.02.2019 р. № 57-0007/7109(13) НБУ розповів, як нерезиденту-юрособі відкрити поточний рахунок в Україні. І тепер залишається чекати на внесення відповідних змін до Інструкції № 492(14).

Але зараз інвалюта, яку нерезиденти — власники поточних рахунків в Україні перераховують з них, зокрема, на користь суб’єктів господарювання — резидентів, також підлягає обов’язковому продажу: з 01.03.2019 р. — у розмірі 30% (п.25 розд.III Положення № 5).

Таблиця. Обов’язковий продаж іноземної валюти

з/п

До 07.02.2019 р.

З 07.02.2019 р.

Обов’язковий продаж інвалютних надходжень

Постанова № 138

Розділ ІІІ Положення № 5

1

Продаж інвалюти, яку нерезиденти перераховуютьіз-за кордонуна користь юросіб-резидентів, які не є банками, фізосіб-підприємців, іноземних представництв (крім офіційних представництв), а також на рахунки, відкриті в банках для ведення спільної діяльності без створення юрособи

2

Продаж інвалюти, яку нерезиденти перераховуютьз власних поточних рахунківна території України(крім інвестиційних рахунків) на користь осіб, зазначених у рядку 1 таблиці

3

Продаж інвалюти, яка надходила на рахунки резидентів, відкриті за межами України на підставі індивідуальних ліцензій НБУ

Надходження, зазначені у рядках 1 і 2, попередньо зараховують на розподільчі рахунки, з яких й відбувається продаж певної їх частини (п.28 розд.IIIПоложення № 5). Решту інвалюти банки з цих рахунків зараховують прямо на поточні рахунки зазначених вище осіб. У період до 07.02.2019 р., а також з 07.02.2019 р. по 28.02.2019 р. обсяг обов’язкового продажу становив 50%, з01.03.2019 р. — 30%. Вимога щодо обов’язкового продажу поширюється на надходження в інвалюті 1 групи Класифікатора(15)і в російських рублях.

Зауважимо, що деякі надходження не підлягають обов’язковому продажу, і у цьому сенсі і Положення № 5, і Постанова № 138 практично тотожні

Обов’язковий продаж поверненої нерезидентом іноземної валюти, яку було куплено резидентом

Розділ ІІІ Положення № 281

Розділ IV Положення № 5

1

Продаж у розмірі 100% раніше купленої інвалюти без доручення клієнта-резидента не пізніше ніж на наступний робочий день після дня її зарахування на розподільчий рахунок. Йдеться про інвалюту, яка була куплена та переказана на користь нерезидента, а тепер повернена на адресу резидента, оскільки взаємні зобов’язання частково або повністю не виконані

2

Продаж 100% інвалюти, поверненої нерезидентом на адресу клієнта-резидента, яка була переказана нерезиденту за рахунок одержаного кредиту (позики) в інвалюті, якщо:

• резидент виконав зобов’язання за кредитним договором (договором позики) у повному обсязі чи частково за рахунок купленої інвалюти, або

• на час повернення коштів резидент купив інвалюту з метою виконання зобов’язань за кредитним договором (договором позики), але не переказав її з поточного рахунку за призначенням

3

Згідно з п.6 та 7 р.ІІІ Положення № 281 позитивна курсова різниця, що виникала за такими операціями, щокварталу мала перераховуватися до Держбюджету, а негативна курсова різниця відносилася на результати госпдіяльності резидента(16)

Обов’язковий продаж купленої, але невикористаної резидентом іноземної валюти

Розділ ІІІ Положення № 281

Розділ IV Положення № 5

1

Продаж 100% інвалюти протягом 5 робочих днів у разі її невикористання клієнтом-резидентом протягом строку:

• 10 робочих днів після дня зарахування на поточний рахунок резидента валюти, купленої ним* на потреби, зазначені в заяві про купівлю інвалюти;

• 2 робочих дні після дня зарахування на поточний рахунок клієнта-резидента інвалюти, купленої ним* для виконання зобов’язань перед банком-кредитором за кредитним договором

*Згідно з Положенням № 281 у ці самі строкидо 07.02.2019 р.потрібно було також використати інвалюту, обміняну на іншу інвалюту (див. пояснення у розділі «Обмін іноземної валюти»). За порушення строків використання обміняної інвалюти також «карали» обов’язковим продажем невикористаних коштів


(1)Закон України від 20.05.99 р. № 679-XIV «Про Національний банк України».

(2)Декрет КМУ від 19.02.93 р. № 16-93 «Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті».

(3)Закон України від 21.06.2018 р. № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції».

(4)Постанова НБУ від 13.12.2018 р. № 138 «Про запровадження обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті та встановлення розміру обов’язкового продажу таких надходжень».

(5)Закон України від 16.04.91 р. № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність».

(6)Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затверджене постановою Правління НБУ від 10.08.2005 р. № 281.

(7)Конвертація валют — процес обміну валют різних держав (прим. авт.).

(8)Положення про структуру валютного ринку України, умови та порядок торгівлі іноземною валютою та банківськими металами на валютному ринку України, затверджене постановою Правління НБУ від 02.01.2019 р. № 1.

(9)Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затверджене постановою Правління НБУ від 02.01.2019 р. № 5.

(10)Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межами України, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 р. № 485.

(11)Докладніше про це див.: Рижикова О. Відокремлений підрозділ українського підприємства за кордоном: відкриття та утримання // Філії та інші відокремлені підрозділи. — Тематичний збірник. — 2018. — Вип.5. — С.81.

(12)Закон України від 05.04.2001 р. № 2346-II «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

(13)Див.: БухгалтеріяUA. — 2019. — № 8. — С.41.

(14)Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492.

(15)Класифікатор іноземних валют та банківських металів, затверджений постановою Правління НБУ від 04.02.98 р. № 34.

(16)Докладніше про це див.: Славінська А. Курсова різниця в держбюджет: бережіть кишені // БухгалтеріяUA. — 2018. — № 22. — С.36.

Увага! Голосування!

Обери теми збірників на 2020 рік!
check
Телефонная лилия
комплект 3
комплект 4
Безоплатні заходи
для передплатників