ВІДПРАЦЬОВАНІ МАСТИЛА: облік та утилізація

Сільськогосподарські підприємства мають в користуванні різні автотранспортні засоби та спеціальну сільськогосподарську техніку, які, зазвичай, працюють на бензині чи дизельному паливі. Поряд із цими продуктами нафтопереробки для належної експлуатації таких авто та техніки також необхідні моторні мастила (олива), які час від часу варто замінювати. А якщо йдеться про консервацію сільськогосподарської техніки на зиму(1), то зрозуміло, що її потрібно «до останньої краплі» звільнити від залишків палива та мастил на цей період. І якщо залишки злитого палива можна без будь-яких перепон використовувати надалі, то залишки злитих відпрацьованих мастил потребують особливого поводження. Якого саме – розповімо далі.

Відпрацьовані мастила – небезпечні відходи

На те, що відпрацьовані мастила належать до небезпечних відходів, вказує, зокрема, п.42 Жовтого переліку відходів, затвердженого постановою КМУ від 13.07.2000 р. № 1120. У ньому йдеться про відпрацьовані нафтопродукти, непридатні для використання за призначенням (у тому числі відпрацьовані моторні, індустріальні масла та їх суміші). Загальні вимоги щодо поводження з відходами, у тому числі небезпечними, встановлює Закон № 187(2), а безпосередні правила збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізації та/або знешкодження відпрацьованих мастил (олив) – Порядок № 1221(3). Саме він містить термін «відпрацьовані мастила» – це гідравлічні, моторні, трансмісійні та інші мастила (оливи), гальмівні та інші рідини для ізоляції і теплопередачі, які стали непридатними для такого використання, для якого вони спочатку призначалися, включені як небезпечні відходи до розділу А Жовтого переліку відходів і поводження з якими здійснюється за умови наявності у суб’єкта господарювання ліцензії на право провадження господарської діяльності у сфері поводження з небезпечними відходами. Адже відповідно до п.14 ч.1 ст.7 Закону про ліцензування(4) поводження з небезпечними відходами є ліцензованою діяльністю. Йдеться про дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, сортування, зберігання, оброблення, перероблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення.

Зауважимо, що у зазначеній вище нормі Закону про ліцензування сказано, що не ліцензують зберігання (накопичення) суб’єктом господарювання утворених ним небезпечних відходів. Але за однієї умові: якщо протягом року з дня утворення небезпечні відходи передаються суб’єктам господарювання, що мають ліцензію на поводження з небезпечними відходами.

Отже, дія Порядку № 1221 поширюється також на суб’єктів господарювання всіх форм власності, у процесі діяльності яких на території України утворюються відпрацьовані мастила (оливи) (п.3). Таких суб’єктів вважають споживачами мастил (олив), які (п.6 Порядку № 1221):

  • забезпечують роздільне збирання (накопичення) відпрацьованих мастил (олив) і їх здавання на приймальні пункти або безпосередньо переробникам відпрацьованих мастил (олив);
  • здійснюють первинний облік щодо придбаних мастил (олив), їх використання, подальшого поводження з відпрацьованими мастилами (оливами). 

Зауважимо, що Порядок № 1221 не уточнює, який саме первинний облік має вести споживач мастил. Наприклад, у листі ДПАУ від 01.07.2011 р. № 17870/7/15-0817 викладено позицію податківців щодо первинного обліку відходів для цілей оподаткування екологічним податком. Так, контро­лери посилаються на п.4 Порядку № 2034(5), за яким первинний облік відходів здійснюють відповідно до типових форм первинної облікової документації (картки, журнали, анкети) з використанням технологічної, нормативно-технічної, планово-­економічної, бухгалтерської та іншої документації. Податківці вважають, що вести первинний облік відходів необхідно за формою № 1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари». Цю форму та Інструкцію щодо її заповнення затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 07.07.2008 р. № 342 (далі – Інструкція № 342). Також у зазначеному вище листі контролери нагадують, що типову форму № 1-ВТ запроваджують на підприємстві за наказом керівника підприємства чи керівника відповідної служби підприємства(6).

Зверніть увагу! За порушення правил ведення первинного обліку та здійснення контролю за операціями поводження з відходами або неподання чи подання звітності щодо утворення, використання, знешкодження та видалення відходів з порушенням установлених строків, а також порядку подання такої звітності відповідно до ст.821 КпАП(7) на посадових осіб підприємства накладають адміністративний штраф у розмірі від 51 до 85 грн. 

Споживачі мастил (оливи) мають щокварталу до 10 числа наступного місяця подавати до Держекоінспекції інформацію про стан поводження з відпрацьованими мастилами (оливами) за формою згідно з додатком 5 до Порядку № 1221. Сказане оминає суб’єктів господарювання, які здійснюють заміну мастил (олив) у транспортних засобах у пунктах заміни, оскільки для них подання такої інформації є добровільним.

З усього вищезазначеного випливає таке: кожне сільськогосподарське підприємство може обрати два варіанти поводження із відпрацьованими мастилами:

  • або самостійно забезпечити їх утилізацію (за наявності власної матеріально-технічної бази та ліцензії на право провадження господарської діяльності у сфері поводження з небезпечними відходами);
  • або передати їх на утилізацію спеціалізованому підприємству.

Найпопулярнішим серед сільськогосподарських підприємств – споживачів мастил є саме останній варіант. У зв’язку із цим зауважимо, що факт приймання спеціалізованим підприємством відпрацьованого мастила підтверджує акт, форму якого наведено у додатку 3 до Порядку № 1221. Оформлюють акт у двох примірниках, один з яких надають підприємству, що здає відпрацьовані мастила, а другий залишається спеціалізованому підприємству – приймальнику цих небезпечних відходів (п.13 Порядку № 1221).

До речі, перелік відпрацьованих мастил (олив), що підлягають збиранню, перевезенню, зберіганню, обробленню (переробленню), утилізації та/або знешкодженню містить додаток 2 до Порядку № 1221. Зверніть увагу, що у цьому переліку, зокрема, зазначено коди за розділом Б.5 ДК 005:96(8).

Обсяг збирання відпрацьованих мастил встановлено п.9 Порядку № 1221: на 2015-2019 роки він становить 40% загального обсягу використаних мастил (олив).

Також при збиранні відпрацьованих мастил сільськогосподарським підприємствам слід пам’ятати про таке:

  • резервуари для відпрацьованих мастил (олив) повинні бути оснащені пристроями для періодичного видалення відстояної води і осаду (п.11 Порядку № 1221);
  • конструкція резервуарів для зберігання відпрацьованих мастил (олив) повинна забезпечувати екологічно безпечне зберігання відпрацьованих мастил (олив), що унеможливлює проникнення до резервуарів води, механічних забруднювачів (п.12 Порядку № 1221).

Також на сільськогосподарські підприємства – споживачів мастил (олив) поширюється п.14 Порядку № 1221. Згідно з його вимогами ці підприємства мають вжити всіх заходів до недопущення, зокрема:

  • потрапляння відпрацьованих мастил (олив) у поверхневі та підземні води, ґрунти, а також у каналізаційні системи та в контейнери для збирання побутових відходів;
  • змішування відпрацьованих мастил (олив) з нафтою (газовим конденсатом), бензином, гасом, паливом (дизельним, судновим, котлово-пічним, мазутом), охолоджуючими та гальмівними рідинами, розчинниками та іншими подібними речовинами і матеріалами, якщо це не передбачається технологією оброблення (перероблення) та утилізації на переробних підприємствах, а також їх захоронення;
  • здійснення заміни відпрацьованих мастил (олив) у місцях, не призначених для цього, та зливання їх в ємності, що не відповідають нормативним вимогам;
  • вивезення відпрацьованих ма­стил (олив) на полігони побутових і промислових відходів з подальшим захороненням;
  • видалення відпрацьова­них ма­с­тил (олив) шляхом їх спалювання.

Нагадаємо, що за порушення вимог щодо поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення або захоронення на посадових осіб, громадян – суб’єктів підприємницької діяльності накладають штраф від 850 до 1700 грн. (ст.82 КпАП).

Декларування відходів

Форму Декларації про відходи та Порядок її заповнення затверджено постановою КМУ від 18.02.2016 р. № 118 (далі – Порядок № 118).

Відповідно до п.3 Порядку № 118 суб’єкти господарювання у сфері поводження з відходами, діяльність яких призводить виключно до утворення відходів, для яких показник загального утворення відходів становить від 50 до 1000 умовних одиниць, один раз на рік – до 20 лютого року, що настає за звітним, подають декларацію про відходи. Суб’єкт господарювання, який має у своєму складі філії або інші відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи, що провадять свою діяльність у різних регіонах, подає декларацію за місцем провадження їхньої діяльності.

Цікаво, що декларація про відходи передбачає зазначення класу небезпеки відходів. Також п.«в» ст.17 Закону № 187 передбачено, що суб’єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов’язані визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також ступінь небезпечності відходів для навколишнього природного середовища та здоров’я людини.

Кілька років тому це було нескладно зробити, оскільки діяла постанова Головного державного санітарного лікаря України від 01.07.99 р. № 29. Цією постановою було затверджено «Державні санітарні правила та норми 2. Комунальна гігієна. 2.7. Ґрунт, очистка населених місць, побутові та промислові відходи, санітарна охорона ґрунту. «Гігієнічні вимоги щодо поводження з промисловими відходами та визначення їх класу небезпеки для здоров’я населення» (ДСанПіН 2.2.7.029-99). Але за повідомленням Державної регуляторної служби дію цієї постанови зупинено з 16.09.2014 р.(9) Також про це йдеться у листі Державної регуляторної служби від 26.01.2015 р. № 429.

Навіть Мінекології у листі від 20.04.2016 р. № 7/1254-16 визнало неможливість визначення класу небезпеки відходів. Так, Мінекології зазначило, що на сьогодні на державному рівні не затверджений перелік (класифікатор) відходів із встановленими класами небезпеки, але в окремих регіонах використовують такі локальні переліки в межах функціонування регіональних систем управління відходами. Додамо, що на заміну ДСанПіН 2.2.7.029-99 ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. О.М.Марзєєва НАМНУ» розроблено проект Державних санітарних правил «Встановлення класу небезпеки відходів». Ознайомитися з проектом, який враховує європейські стандарти, можна за посиланням(10).

Внутрішній документ щодо поводження з відходами

На думку автора, сільськогосподарським підприємствам варто розробити документ на кшалт інструкції щодо поводження з відходами виробництва (далі – Інструкція), яка регулюватиме поводження не лише з відпрацьованими мастилами, а й з іншими відходами «життєдіяльності» підприємства, наприклад, з відпрацьованими свинцевими акумуляторами, автомобільними шинами, електродами тощо. До речі, у наших білоруських сусідів рекомендації щодо розробки та затвердження такої інструкції на підприємстві існують на законодавчому рівні(11). Кілька цікавинок з цього документа, які можна взяти до уваги, наведено нижче.

Рекомендації з розроблення Інструкції. В Інструкції потрібно передбачити:

1) розділ «Утворення відходів виробництва». У ньому визначають порядок розроблення нормативів утворення відходів виробництва (вказуються способи, вихідна інформація, на підставі якої розробляються нормативи утворення відходів виробництва) і перелік джерел утворення відходів виробництва. Скажімо, щодо відпрацьованих мастил джерелом їх виникнення буде експлуатація автотранспорту або сільськогосподарської техніки чи обладнання;

2) додаток «Карта-схема джерел утворення відходів виробництва». В даному додатку зазначається план (схематичне зображення) будівлі й території підприємства із зазначенням на ньому місць (джерел) виникнення всіх відходів виробництва, в тому числі відпрацьованих мастил;

3) додаток «Карта-схема зберігання відходів виробництва». На цій карті-схемі мають відображатися всі місця тимчасового зберігання відходів, в тому числі відпрацьованих мастил;

4) додаток «Утворені відходи виробництва». У ньому вказують:

— найменування і коди відходів, що утворюються під час виробництва та експлуатації техніки, ступінь небезпеки відходів виробництва і клас небезпеки небезпечних відходів виробництва;

— джерела утворення відходів виробництва;

— відомості про угоду про передачу на утилізацію небезпечних відходів іншій юридичній особі, яка провадить ліцензовану діяльність з поводження з відходами;

5) розділ «Облік відходів виробництва». Він містить порядок ведення обліку відходів виробництва в місцях виникнення (надходження) відходів, в тому числі їх кількість, способи визначення фактичної кількості відходів (зважування або вимір) тощо;

6) розділ «Збір і зберігання відходів виробництва». В ньому описують систему збору відходів виробництва, в тому числі відпрацьованих мастил, і порядок їх зберігання (місця тимчасового зберігання, об’єкти зберігання, умови зберігання). Зокрема, відпрацьовані мастила зберігають у підземних та/або наземних резервуарах, металевих бочках або каністрах із дотриманням відповідних правил безпеки;

7) розділ «Вимоги до перевезення промислових небезпечних відходів». В ньому потрібно розписати умови транспортного перевезення відходів, зокрема, до місця їх утилізації, якщо таке перевезення здійснює безпосередньо споживач. Наприклад, зафіксувати необхідність механізації всіх процесів, пов’язаних із завантажуванням, перевезенням і розвантажуванням небезпечних відходів; передбачити, що їх транспортування проводять в спеціально обладнаному транспорті, призначеному для перевезення відходів відповідного класу небезпеки, у непошкодженій тарі. Ці заходи дозволять виключити можливість втрати таких відходів та забруднення навколишнього середовища.

Екологічний податок: чи сплачують його за відпрацьовані мастила

Нагадаємо, що відповідно до пп.240.1.3 ПКУ та п.240.1 ст.240 ПКУ платниками податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема, розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання).

Під розміщенням відходів розуміють постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів (пп.14.1.223 ст.14 ПКУ). Відведені місця чи об’єкти – це місця чи об’єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами (ст.1 Закону № 187).

Отже, тимчасове зберігання підприємством відпрацьованих мастил не призводить до спла­ти екологічного по­датку. Про це говорять і податківці (див., на­прик­лад, лист ДФС у Чернігівській області від 07.04.2016 р. № 1142/10/25-01-12-02-06). В ньому податківці також доходять висновку, що платниками екологічного податку за розміщення відходів є лише ті суб’єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл. Водночас у іншому листі ГУ ДФС у м. Києві від 05.08.2016 р.
№ 17719/10/26-15-12-03-18 (далі — Лист № 17719) податківці попереджають, що підприємства не є платниками екологічного податку за відходи, які утворилися у процесі їх діяльності та продаються як товар або використовуються у власному виробництві, у тому числі металобрухт. Зрозуміло, якщо відпрацьовані мастила будуть використовувати як паливо, підприємство повинно сплачувати екологічний податок за викиди забруднюючих речовин у повітря (пп.240.1.1 ПКУ).

У разі, якщо у підприємств немає договорів із комунальними або спеціалізованими підприємствами на утилізацію та захоронення відходів, вони також сплачують екологічний податок на загальних підставах. Щодо цього контролери також висловились у Листі № 17719. Аналогічне роз’яснення розміщено у Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі (ЗІР), категорія 120.01.

Облік відпрацьованих мастил

Відпрацьовані мастила сільськогосподарські підприємства можуть використовувати на власні потреби, наприклад, як паливо для котлів або змащувальну рідину для запчастин сільськогосподарської техніки. А можуть передати його на утилізацію спеціалізованому підприємству. Тож подальший облік відпрацьованих мастил залежить від напряму їх використання.

Нагадаємо, що відповідно до ПБО-9 запаси визнають активом за умови, що їх можна достовірно визначити та їх подальше використання передбачає отримання підприємством майбутніх економічних вигод. Тому відпрацьовані мастила слід оприбутковувати на баланс підприємства, якщо воно планує здати його за гроші на переробку (утилізацію) спеціалізованому підприємству, тобто отримати дохід. Якщо будь-якого доходу від здавання мастил не передбачається, а навпаки, підприємство має заплатити за утилізацію відпрацьованих мастил, оприбутковувати їх не потрібно. У цьому випадку достатньо буде аналітичного обліку таких відходів у кількісному виразі. Передають відпрацьовані мастила в місце їх тимчасового зберігання до утилізації на підставі накладних на внутрішнє переміщення матеріалів (за формою № М-11, затвердженою наказом Мінстату від 21.06.96 р. № 193).

Отже, якщо відпрацьовані мастила підприємство використовує у своїй господарській діяльності після їх злиття з автотранспортного засобу або сільськогосподарської техніки, то такі активи слід оприбутковувати на субрахунку 209 «Інші матеріали». Надходження цих активів також оформлюють накладною на внутрішнє переміщення матеріалів (за формою № М-11).

ПРИКЛАД

ТОВ «Сію жито» придбало 200 л моторних мастил для зерноприбиральних комбайнів. Вартість моторних мастил умовно дорівнює 6000 грн. (у тому числі ПДВ — 1000 грн.), тобто 30 грн./л. Під час консервації техніки на зимовий період було злито та оприбутковано 25 л відпрацьованих мастил. Їх оціночна вартість (чиста вартість реалізації) умовно становить 100 грн., тобто 4 грн./л. Відпрацьовані мастила ТОВ передає на переробку спеціалізованому підприємству, що засвідчує акт приймання відпрацьованих мастил. За здані мастила ТОВ отримує суму у розмірі 120 грн. (у тому числі ПДВ – 20 грн.).

      

Таблиця. Облік реалізації відпрацьованих мастил як вторинної сировини

№ з/п

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Сума, грн.

1

Перераховано аванс за мастила

381

311

6000,00

2

Відображено податковий кредит з ПДВ на підставі податкової накладної, зареєстрованої в ЄРПН

641

643

1000,00

3

Оприбутковано мастила

203

631

5000,00

4

Зараховано суму ПДВ

643

631

1000,00

5

Відображено залік заборгованостей

631

381

6000,00

6

Списано мастила для техобслуговування комбайнів

23

203

5000,00

7

Оприбутковано відпрацьовані мастила, що підлягають здаванню спеціалізованому підприємству (за чистою вартістю реалізації)

209

23

100,00

8

Нараховано дохід від реалізації відпрацьованих мастил

377

712

120,00

9

Нараховано податкові зобов’язання з ПДВ

712

641

20,00

10

Списано відпрацьовані мастила

943

209

100,00

11

Отримано кошти від спеціалізованого підприємства за відпрацьовані мастила

311

377

120,00

Як відомо, запаси у бухгалтерському обліку та звітності відображають за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації (п.24 ПБО-9). Вважаємо, що у випадку із оприбуткуванням відпрацьованих мастил потрібно орієнтуватися саме на чисту вартість реалізації. Оскільки такі мастила у процесі експлуатації техніки майже вичерпали свій ресурс за первісним призначенням, але можуть бути використані в іншій спосіб, їх розглядають як зворотні відходи. Підтверджує цю тезу й п.2.13 Методрекомендацій № 2, у якому зазначено таке: «Первісна вартість запасів, які надійшли на склад від зворотних відходів виробництва, визначається за чистою вартістю реалізації, якщо такі запаси призначені для реалізації, або в оцінці їх можливого використання». Чиста вартість реалізації запасів — очікувана ціна реалізації в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію (п.4 ПБО-9).

Зворотні відходи виробництва — це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів та інших видів матеріальних цінностей, що утворилися у процесі виробництва продукції (робіт, послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового матеріалу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не використовуються за прямим призначенням.

Відходи, реалізація та/або використання яких у виробничому процесі не передбачається, активом не визнаються. Витрати на утилізацію таких відходів включають до інших операційних витрат.

Також потрібно зважати на п.12 ПБО-16: вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, оцінюють у порядку, викладеному в п.11 цього нацстандарту. Так, згідно з п.11 ПБО-16 виробничу собівартість продукції зменшують, зокрема, на справедливу вартість відходів, які реалізуються (у нашому випадку — це відпрацьовані мастила, які передано на переробку). Тож їх вартість не враховується у складі прямих матеріальних витрат, а справедливою вартістю вважають суму, за якою можна продати актив або оплатити зобов’язання за звичайних умов на певну дату (п.4 ПБО-19). Тобто справедливу вартість реалізації відпрацьованих мастил підприємст­во визначає на рівні чистої вартості реалізації цих відходів.


(1)Докладніше про процедуру консервації див.: Рижикова О. Консервація основних засобів: документування та облік // АгроUA. – 2018. – № 2. – С.19 (прим. авт.).

(2)Закон України від 05.03.98 р. № 187/98-ВР «Про відходи».

(3)Порядок збирання, перевезення, зберігання, оброблення (перероблення), утилізації та/або знешкодження відпрацьованих мастил (олив), затверджений постановою КМУ від 17.12.2012 р. № 1221.

(4)Закон України від 02.03.2015 р. № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності».

Повна версія матеріалу доступна передплатникам
Agro
№1 от 28.01.2019
Онлайн-версія
Ви можете придбати цей випуск онлайн,
сплативши карткою через Приват24
add_shopping_cart
Придбати за 180грн.
Щоб придбати цей випуск, зареєструйтесь
В мене вже є передплата
Якщо ви – передплатник, вам потрібно
Якщо у вас виникли труднощі з отриманням доступу,
напишіть нам на support@buh-ua.com.ua