Верховний Суд

Постанова № 823/2042/16

від 04 вересня 2018

Оспорювання реєстрації оренди землі іншим підприємством

Провадження № 11-377апп18(1)

Велика Палата Верховного Суду … розглянула в судовому засіданні справу … про визнання протиправним та скасування рішення.

<…> 1. У грудні 2016 р. Приватне підприємство … (далі – ПП …) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому … просило визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора … про реєстрацію права оренди земельної ділянки … за Товариством з обмеженою відповідальністю … (далі – ТОВ …) на підставі договору оренди землі …, укладеного між останнім та ОСОБА_4.

<…> 2. 25 травня 2011 р. між ПП … та фізичною особою ОСОБА_4 укладено договір оренди № 12 на 5 років (далі – перший договір оренди). Зазначений договір оренди був зареєстрований у відділі Держкомзему … .

3. 26 травня 2016 р. між ПП … та фізичною особою ОСОБА_4 укладений договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_2 (далі – другий договір оренди), за умовами якого вказана ділянка передана у строкове платне користування терміном на 10 років.

4. 07 грудня 2016 р. ПП … подало документи для державної реєстрації права оренди на підставі другого договору оренди, а 08 грудня 2016 р. державний реєстратор відмовив ПП … у державній реєстрації права оренди у зв’язку з наявністю суперечностей між заявленим правом та вже зареєстрованим за іншим орендарем правом оренди.

5. 14 грудня 2016 р. ПП … дізналося, що 11 квітня 2016 р. між ОСОБА_4 та ТОВ … укладено договір оренди цієї самої земельної ділянки, а 22 квітня 2016 р. державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого за ТОВ … зареєстровано право оренди на зазначену вище земельну ділянку.

<…> 18. Вимогами у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки, що пов’язане з порушенням прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою відповідачем зареєстровано аналогічне право на ту саму земельну ділянку.

<…> 21. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на таке.

22. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб’єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

<…> 27. Водночас помилковим є застосування статті 17 КАСУ та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб’єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію – визначення суб’єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

<…> 30. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб’єктами стосовно їх прав та обов’язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб’єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб’єкта (суб’єктів), а останній (останні) відповідно зобов’язаний виконувати вимоги та приписи такого суб’єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 р. у справі № 914/2006/17.

31. Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме із позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

32. Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення зазвичай майнового приватного права чи інтересу.

33. Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того самого нерухомого майна.

34. Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у ТОВ … і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

35. Отже, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ТОВ … щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

36. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєст­рації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов’язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї самої земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

37. Також Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

38. Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов’язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї самої земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб’єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства. <…>

(1)http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77969515


КОМЕНТАР

Коментована постанова не поставила крапки в спорі навколо ділянки, яку бажали бачити в своєму користуванні одразу два потенційні орендарі. А все через те, що позивач, якого конкурент устиг обійти на повороті, неуважно знайомився із нормативними документами та обрав хибний спосіб захисту своїх прав. Він пішов шляхом оскарження рішення про держреєстрацію права оренди, тоді як мав оспорювати саме право оренди на відповідну ділянку.

Позивач подав позов у межах адміністративного судочинства до носія владних повноважень – держреєстратора. А згідно з КАСУ суди розглядають публічно-правові спори, в яких хоча б однією зі сторін є органи влади чи їх посадові особи. У такому спорі сторони виступають одна щодо іншої не як рівноправні. Одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Але у спорах про скасування держреєстрації права оренди на земельну ділянку незалежно від того, чи порушує позивач питання правомірності укладення цивільно-правових угод, на підставі яких здійснено оспорюваний запис, вирішення такого спору в будь-якому разі вплине на майнові права тієї особи, щодо прав якої здійснено оспорюваний запис у Держреєстрі речових прав на нерухоме майно. Тобто насправді такий спір є спором про цивільне право на одну й ту саму земельну ділянку.

Мало того, скасування держреєстрації права, що належить одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Так чи інакше постане питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулися реєстраційні дії. Отже, спір має розглядати суд господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб’єктного складу сторін спору.

Микола ТОКАР, юрист